…

З усіх мешканців будинку тільки Флафі знала сім’ю ВанГубіків. Навіть наш батько не був з ними знайомий, хоч ми й сиділи на їхніх стільцях, спали в їхніх ліжках і їли з їхнього делфтського фаянсу. ВанГубіки не були сенсацією, але будинок був якоюсь мірою сенсацією, а він належав їм. Вони заробили статки на гуртовому продажі сигарет — вдалому бізнесі, до якого містер ВанГубік долучився просто перед початком Першої світової війни. Сигарети роздавали солдатам на полях бою для підтримки бойового духу, і ця звичка залишалася з ними по поверненню додому, щоб відзначити десятиліття достатку. ВанГубіки, багатшаючи щогодини, замовили будівництво будинку на шматку землі в передмісті Філадельфії, де тоді ще простягалися ферми.

Неймовірний успіх цього будинку можна приписати архітектору, хоча на той час, коли мені спало на думку пошукати інформацію про нього, ніяких вцілілих прикладів його роботи мені знайти не вдалося. Може, хтось один або обоє похмурих ВанГубіків були якимись естетами-візіонерами, або ж ця земельна ділянка надихнула архітектора на шедевр, який ніхто з них й уявити не міг, або ж Америка після Першої світової війни повнилася майстрами, що працювали за давно забутими стандартами. Хай чим можна було це пояснити, будинок, що їм дістався — будинок, що згодом дістався нам – був дивовижним поєднанням таланту й удачі. Я не можу пояснити, як дім на три поверхи міг здаватися будинком саме правильного розміру, але так і було. Або ж, може, буде краще сказати, що будь-кому іншому він здавався б завеликим, колосальним і непотрібним марнуванням простору, але ми завжди були ним задоволені. Голландським, як його стали називати в Елкінс-парку, Дженкінтауні та Ґленсайді, аж до самої Філадельфії, будинок став не через свою архітектуру, а через своїх мешканців. Голландський будинок був будинком, де жили та сім’я голландців із прізвищем, яке неможливо було вимовити. Якщо дивитися на нього з певної відстані, здавалося, що він висів на кілька дюймів над схилом, на якому був зведений. Вікна навколо скляних вхідних дверей були завбільшки як магазинні вітрини, і на місці їх тримала виноградна лоза з кутого металу. Вони і вбирали світло, і відбивали його на широку галявину. Може, будинок був неокласичний, однак простотою ліній більше скидався на середземноморський чи французький, але, хоч він і не був голландським, подейкували, що блакитне делфтське облицювання у вітальні, бібліотеці та спальні господарів привезли із одного замку в Утрехті і продали ВанГубікам, щоб покрити картярські борги якогось принца. Будинок, прикрашений цим облицюванням, було закінчено в 1922 році.

— Вони мали сім хороших років, перш ніж банкіри почали вистрибувати з вікон, — сказала Мейв, наділяючи наших попередників місцем в історії.

…