За офіційними даними, цього року я прочитала близько 40 книжок, що небагато, але я до цієї статистики умовно додаю початі й недочитані, прочитані й незаписані, а також усе те, що довелося прочитати для стажування, яке я мала в літературній агенції. Але, якщо спиратися на неоспорювану статистику, справи такі:

Найочікуваніше фентезі року, друга частина дилогії про бібліотекаря Лазло, поезія у прозі — “Муза нічних жахіть” Лаіні Тейлор.

Улюблене дитяче — “Хатка на курячих ніжках” Софі Андерсон, зворушлива казка про дівчинку, що опирається своїй долі внучки Баби Яги.

Найочікуваніший переклад року, остання частина циклу від Сафона, “Лабіринт духів” у чудовому перекладі Олега Леська.

Улюблене українське — “Нижче” Кіри Малко, роман про молоду українку, що поїхала працювати на лайнері, про пошук себе, про творення себе, про людей і мандри. З гумором, зі стилем, без надриву й квітка-основ’янщини. Дуже рекомендую!

“Жахлива країна” Кіта (Костянтина) Гессена — роман про Росію, розповідь про молодого американця російського походження, який приїхав у Москву доглянути літню бабусю. Дуже правдиво, місцями смішно, місцями сумно. От би перекласти. Який би був кльовий політичний жест!

“От тепер у нас є все” — мемуар молодої жінки, що стала матір’ю, не бувши до цього готовою (у 29 років). Рідкісний випадок, коли я перечитувала книжку двічі. Щира, майстерно складена оповідь про складнощі та радощі материнства, нам таких дуже, дуже бракує.

Гарарі вже вдруге в моєму списку і я не припиняю дивуватися, який він розумний, як глибоко він бачить і як добре вміє розповідати.

Ну й проект року, свєт очєй моіх, радость сердца моєго, брульянт моїх днєй — “Вдалині” Ернана Діаза, вийде в українському перекладі наступного року. Уривок тут: https://wp.me/p7HjQF-5k?fbclid=IwAR0YiNp97wT4I-lAkcbHsy6toltLgPK83afn_oaOUOomgWP_S8dmVOU5O-U