У 2017 я прочитала менше, ніж хотіла б, але набагато більше нехудожньої літератури, ніж у попередні роки. Нової любові серед свіжих художніх романів не знайшла, покладаю надії на 2018. Ну й має вийти четвертий роман Карлоса Руїса Сафона.

Отож,

Напевно, “Маленьке життя” не потребує пояснення.

“Поховайте мене за плінтусом” — пронизлива й глибока історія про хлопчика, що жив, здушений обіймами бабусиної любові. Блискуче написана. Дуже болюча.

“Земля загублених” теж пояснення не потребує)

Я й подумати не могла, що мені так сильно сподобається умовно-підліткове фентезі. Дуже поетично написана історія про хлопця, закоханого в книжки й легендарне зникле місто, в якому йому випадає побувати. Нетерпляче чекаю другу частину.

Захопливе продовження “Людини розумної”. Чудова розвідка в майбутнє людства, написана з глибоким знанням та розумінням нашої природи й історії, і не без гумору.

Кулінарна книжка, в якій рецепти стоять у тіні пояснень механіки й хімії приготування їжі, розвінчування міфів та пропозицій інакших, дієвіших підходів. Вона ПРО ВСЕ. Навіть якщо мені доведеться позбутися всієї бібліотеки й узяти тільки одну книжку, я візьму оцю.

Мудра й розважлива книжка про те, як ліки та досягнення медицини допомагають відстрочити кінець, але не можуть вилікувати від старості. Важко не ховати голову в пісок, коли читаєш про смерть та прощання з близькими, але ця книжка потрібна й прочитати її корисно.