“Пуп’янок” Трейсі Шевальє

dudley-sir-robert-1591-npg1

Я й досі ношу білий парчевий каптан, якого подарувала мені Керолайн. У нього простий високий комір, знімні рукави й вигадливі ґудзики в обшитих шовковою ниткою близько розміщених петельках — щоб міцно облягав тіло. Цей каптан мені чимось схожий на покривало на широкому ліжку. Можливо, так і було задумано.

Я вперше вбрав його на вишуканий обід, що її батьки влаштували на нашу честь. Я відчув, як паленіють мої щоки, навіть ще до того, як підвівся виголосити тост.

Я завжди легко паленів — від фізичного навантаження, від вина, від сильних емоцій. В дитинстві сестри й однокласники мене за це дражнили, але не Джордж. Лише Джордж міг називати мене Пуп’янком. Нікому іншому я цього не дозволяв. Йому вдавалося вимовляти це слово з ніжністю. Він казав, що воно описує не лише мої щоки, а й губи, гладенькі й червоні, наче пелюстки троянди.

Коли я зробив оголошення, Джордж не запаленів, а збліднув, наче мій каптан. Він не мав би здивуватися: всі вважали, що я одного дня одружуся з його двоюрідною сестрою. Але почути ці слова було важко. Знаю, я сам їх заледве вимовив.

Керолайн нахилила голову й на перлинках у її гладенькому волоссі затанцювало світло. Вона не відривала погляду від своїх маленьких, граційних долонь, складених попереду себе. Її півусмішка здавалася відміряною. Її ні в чому було звинуватити.

Згодом я знайшов Джорджа на терасі, яка виходила на город. Попри те, що ціле пообіддя безперестанку пив, він і досі був блідий. Ми стояли поряд і споглядали, як служниці зрізають салат.

  • Як тобі мій каптан? — запитав я. Джордж завжди звертав увагу на вбрання. Він глянув на мене.
  • Здається, той комір намагається тебе задушити.
  • Ми все одно бачитимемося, — наполегливо мовив я. — Ми й далі можемо полювати, грати в карти й бувати при дворі. Немає потреби нічого змінювати.

Джордж нічого не сказав.

  • Мені двадцять три роки. Час одружитися й народити спадкоємця. Від мене цього очікують.

Джордж вихилив ще один бокал червоного вина й обернувся до мене.

  • Прийми мої вітання з прийдешнім одруженням, Джеймсе. Я певен, вам буде добре разом.

На прізвисько він мене більше ніколи не називав.

_________________________________

Трейсі Шевальє написала це оповідання для збірки “Уявлені життя: портрети невідомих людей”, а також зачитала його у виступі на ТедТокс.

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s