«Дівчина з перловою сережкою» Трейсі Шевальє

divchyna_z_perlynoju_0_0

В кінці серпня «Дівчина з перловою сережкою» Трейсі Шевальє має з’явитися в книгарнях. Нижче невеличкий уривок тексту.

***

Пітер-молодший стояв за прилавком сам. Від першого дня я бачила його декілька разів, але завжди за присутності батька, який обслуговував покупців, доки син працював позаду.

Нині він сказав:

— Добридень, Ґріт. Я все чекав, коли ж ти прийдеш.

Я подумала, що він змолов дурницю, бо ж купувала м’ясо щоразу в один і той же час.

Ми уникали дивитися одне на одного.

Я вирішила не відповідати на його слова.

— Три фунти яловичини для тушкування, будь ласка.

Крім цього, у вас ще залишилися ковбаски, що їх твій батько продав мені минулого разу? Дівчаткам вони сподобалися.

— На жаль, ні.

До ятки підійшла жінка і стала позаду, дожидаючи своєї черги. Пітер-молодший глянув на неї.

— Можеш почекати хвилинку? — сказав він до мене стиха.

— Навіщо?

— Хочу тебе запитати про щось.

Я стала осторонь, щоб він міг обслужити жінку. Мені таке не подобається, бо на душі стає тривожно, але що я могла вдіяти.

Коли Пітер закінчив, і ми знову були самі, він запитав:

— Де живе твоя сім’я?

— На Авде Лангендейк, на куті папістів.

— Ні, ні, твоя сім’я?

Я зашарілась через свою обмовку.

— На правому березі Рітвельдського каналу, недалеко від воріт Ку. Чому ти питаєш?

Нарешті ми ззирнулися.

— Кажуть, що в тому кварталі є випадки чуми.

Я відступила назад, очі мої розширилися.

— Карантин уже оголосили?

— Ще ні. Певно, сьогодні оголосять.

Пізніше я зрозуміла, що він, напевно, про мене розпитував. Якби він не знав, де жила моя сім’я, то й не здогадався б розповісти мені про чуму.

Я не пам’ятаю, як повернулася звідти додому. Певно, Пітер-молодший поклав м’ясо до мого кошика, бо все, що я можу згадати — як увійшла в дім, поставила кошик біля ніг Таннеке та сказала:

— Мені треба поговорити з господинею.

Таннеке оглянула кошик.

— Ні ковбасок, ні чогось на заміну! Що з тобою сталося? Іди назад до м’ясної зали!

— Мені треба поговорити з господинею, — повторила я.

— Що таке? — Таннеке насторожилася. — Ти щось наробила?

— Можливо, що моя сім’я під карантином. Я мушу піти до них.

— Ох, — Таннеке непевно переступила. — Навряд чи. Тобі доведеться запитати. Вона всередині, з моєю господинею.

Катарина та Марія Тінс сиділи в кімнаті з розп’яттям. Марія Тінс курила люльку. Вони припинили розмовляти, коли я увійшла.

— Що таке, дівчино? — гиркнула Марія Тінс.

— Перепрошую, пані, — звернулася до Катарини. — Я чула, що на вулиці, де живе моя родина, можуть оголосили карантин. Хотіла б їх провідати.

— І що, принести з собою чуму? — кинула вона. — Чи ти здуріла? В жодному разі.

Я глянула на Марію Тінс, що ще більше розгнівало Катарину.

— Я сказала — ні, — вигукнула вона. — Це я тут вирішую, що тобі можна, а що — ні. Чи ти це забула?

— Ні, пані, — я опустила очі.

— Почнеш ходити додому в неділю, тільки коли небезпека мине. А тепер іди, нам є що обговорити сам на сам.

Я винесла прання у дворик і сіла там спиною до дверей, щоб нікого не бачити. Схлипувала, відтираючи сукню Мертьє. Коли відчула запах люльки Марії Тінс, обтерла сльози, але не озирнулася.

— Дівчино, не будь дурною, — тихо сказала Марія Тінс за моєю спиною. — Ти нічим їм не допоможеш, а маєш рятувати себе. Ти ж розумна, ти можеш це збагнути.

Я не відповіла. Через якийсь час запаху люльки вже не було чути.

Наступного ранку він увійшов, коли я підмітала в майстерні.

— Ґріт, співчуваю лиху у твоїй сім’ї, — сказав він.

Я відвела погляд від мітли. Його очі добродушно світилися, і я відчула, що можу запитати:

— Пане, скажіть, будь ласка, карантин уже оголосили?

— Оголосили, вчора вранці.

— Дякую, пане.

Він кивнув і зібрався виходити, коли я промовила:

— Можна, я ще щось у вас запитаю, пане? Про картину.

Він зупинився у дверях.

— Що таке?

— Коли ви дивилися в ящик, він показав вам, що мапу треба забрати?

— Так, показав, — його обличчя стало уважним, як у лелеки, коли той бачить рибу, яку може впіймати. — Подобається тобі картина без мапи?

— Так вона краща.

Не думаю, що іншим разом я б наважилася таке сказати, але небезпека, яка загрожувала моїй сім’ї, додала мені відчайдушності.

Він усміхнувся так, що я міцно вхопилася за мітлу.

* * *

У той час я не могла працювати добре. Непокоїлася про свою сім’ю, а не про те, як найчистіше відмити підлогу чи вибілити простирадла. Хай раніше ніхто й не хвалив моє добре господарювання, але тепер усі відзначили мою несумлінність. Лізбет скаржилася, що на її фартушку плями. Таннеке бурчала, що порох після мого підмітання осідав на посуді. Катарина декілька разів мене насварила: то я забула випрасувати рукави її нижньої сорочки, то купила тріски, хоч повинна була — оселедця, то недогледіла, як загасився вогонь.

Проходячи повз мене в коридорі, Марія Тінс пробурмотіла:

— Опануй себе, дівчино.

Тільки в майстерні я могла прибирати так само ретельно, як раніше, йому на догоду.

Першої неділі, коли мені заборонили йти додому, я не знала, куди себе подіти. Я і до церкви не могла піти, бо й вона була на карантині. Однак вдома залишатися мені теж не хотілося — хоч би що робили католики в неділю, я не хотіла бути серед них. Вони всі разом пішли до єзуїтської церкви за поворотом на Моленпорт, дівчатка убралися в гарні сукенки, навіть Таннеке перевдяглася у жовтувато-брунатну вовняну сукню і несла Йоганеса. Катарина йшла повільно, тримаючи чоловіка під руку. Марія Тінс замкнула за собою двері. Я стояла на кахлях перед будинком, коли вони зникли, і думала, що робити. Дзвони на Новій церкві почали відбивати годину. Мене там хрестили, подумала я. Мене мусять впустити досередини на службу. Я прокралася у простору церкву, почуваючись, як миша, що ховається у будинку багатія. Усередині було холодно й тьмяно, здіймалися гладкі округлі колони, стеля наді мною була дуже висока, майже як небо. За вівтарем священика стояв великий мармуровий надгробок Вільгельма Оранського. Я не завважила нікого знайомого, лише людей, порядно вбраних в одяг, кроєм і тканиною кращий за той, що я хоч коли матиму в своєму житті. Впродовж служби, яку заледве чула, бо, хвилюючись, аби хтось не підійшов і запитав у мене, що я тут роблю, ховалася за колоною. Після її закінчення швиденько вислизнула з церкви, щоб ніхто до мене не підійшов. Обійшла церкву й глянула на будинок по той бік каналу. Двері й досі були зачинені й замкнені. Найпевніше, католицькі служби тривають довше за наші, майнула думка.

Я підійшла до будинку, де жила моя сім’я, так близько, як могла, й зупинилася тільки там, де шлях мені перепинив вартовий солдат біля огорожі. Відокремлені вулиці позаду нього видавалися дуже тихими.

— Як справи, — запитала у солдата, — там, позаду?

Він знизив плечима й не відповів. Схоже, йому було спекотно в плащі й капелюсі, бо хоч сонце й не виглядало з-за хмар, та повітря стояло тепле й затхле.

— А є список? Тих, хто помер? — я заледве змогла це вимовити.

— Ще ні.

Я не здивувалася — списки завжди запізнювалися й не містили всіх. Часто чутки були правдивіші.

— Ви не знаєте… Ви не чули, чи кахельник Ян…

— Я нічого ні про кого звідти не знаю. Вам доведеться почекати.

Солдат відвернувся, доки інші підійшли до нього, запитуючи про те саме.

Я спробувала поговорити з іншим солдатом біля огорожі на іншій вулиці. Хоч він і був люб’язніший, та теж нічого не міг розповісти про мою сім’ю.

— Я можу порозпитувати, але не задурно, — додав він, посміхаючись і оглядаючи мене з ніг до голови так, що я зрозуміла — він мав на увазі не гроші.

— Як вам не соромно, — відрізала я, — прагнути нажитися на тих, хто потрапив у біду!

Але він не здавався присоромленим. Я забула, що в солдатів, коли бачать молоду жінку, лиш одне на думці.

Повернувшись на Авде Лангендейк, я з полегшенням виявила, що будинок відчинено. Прослизнула досередини й провела пообіддя, ховаючись у дворику зі своїм молитовником. Увечері, не вечерявши, я прокралася в ліжко — сказала Таннеке, що болить живіт.

* * *

Біля ятки у м’ясній залі Пітер-молодший відвів мене набік, до ки його батько обслуговував когось іншого.

— Ти маєш новини про свою сім’ю?

Я похитала головою.

— Ніхто нічого мені не може сказати.

Ми не дивилися одне одному в очі. Пітерова турбота викликала в мене відчуття, ніби я щойно ступила з човна на землю, яка колихалася під ногами.

— Дізнаюся для тебе, — постановив Пітер. З його тону було зрозуміло, що мені не варто з ним сперечатися.

— Дякую, — відказала я по довгому мовчанні. Я подумала, що робитиму, коли він і справді щось дізнається. Він нічого не вимагав, як той солдат, але я буду йому зобов’язана. Я нікому не хотіла бути зобов’язана.

— Може, знадобитися декілька днів, — пробурмотів Пітер, перш ніж обернувся простягти батькові коров’ячу печінку. Він витер руки об фартух. Я кивнула, мій погляд прикутий до його долонь. Заглибинки між нігтями й пальцями були заповнені кров’ю. Певно, мені доведеться звикнути до такого вигляду, подумалось мені.

Я почала очікувати щоденних походів на закупи навіть з більшою нетерпеливістю, ніж прибирання у майстерні.  Однак я їх і страхалася, особливо моменту, коли Пітер-молодший відривався від роботи й дивився на мене, тоді я шукала якоїсь підказки в його очах. Я хотіла знати, хоча доки не знала, могла сподіватися.

Минуло декілька днів, коли я купувала в нього м’ясо або проходила повз його ятку, придбавши риби, а він просто хитав головою. Одного дня він, глянувши на мене, відвів погляд — я підозрювала, що він скаже. Тільки не знала, про кого.

Мені довелося почекати, доки він обслужив декількох покупців. Я почувалася так зле, що хотіла сісти, але підлогу було заплямовано кров’ю.

Нарешті Пітер-молодший зняв фартух і вийшов до мене.

— Твоя сестра, Агнес, — промовив він лагідно. — Вона дуже хвора.

— А батьки?

— Вони здорові, наразі.

Я не розпитувала його, чим він ризикував, щоб дізнатися це для мене.

— Дякую, Пітере, — прошепотіла. Тоді я вперше промовила його ім’я.

Я глянула йому в очі й побачила в них доброту. А також те, що боялася побачити, — надію.

 

One thought on “«Дівчина з перловою сережкою» Трейсі Шевальє

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s